Патріархія УГКЦ - кому і чому?

Минув саме місяць, як правне домагання Української Греко-Католицької Церкви набрало нової дійсності та вперше за останніх більше як сорок років викликало відгук самого Папи Івана Павла ІІ на авдієнції 3 червня 2004 р. з нагоди відвідин Постійного Синоду УГКЦ у Римі.

Багато води проплило під монументальними віковими мостами міста Риму від того славетного дня коли Ісповідник св. Віри, Патріарх Йосиф, Кардинал Сліпий підніс це життєве питання на ІІ Ватиканському Вселенському Соборі. Тоді ця ідея була сприйнята деякими з-поміж нас, як часово не пекуча, пасторально не тактовна, а правно загадкова з нашого боку...

Тут ми приходимо до самого основного питання: що значить для УГКЦ Патріарше правління? Чи потрібно його у модерному світі, де Церква в багатьох країнах світу проходить колосальні переміни, а в Африці та Південній Америці проходить нове розуміння християнства, яке тим при кермі Церкви одного дня принесе багато небажаних сюрпризів.

Патріархат -- це структура кожної Помісної Східної Церкви, де між єпископами та митрополитами (потрібно їх не менше як три), стоїть на чолі Глава і Батько тої помісності, окремішності, тої унікальної церковної одиниці, яка у нашому випадку є Українська Греко-Католицька Церква. Тому ми маємо таку побудову церковного управління, затвердженого віками існування, а також самим Кодексом Східнього права Східних Церков. Цей наш Патріарх має дбати, турбуватися, співдіяти разом з Постійним Синодом (це окремі владики вибрані з-поміж єпископів на їхньому Синоді), Святим Синодом владик та в одності з Вселенським єпископом Риму, значить Римським Папою, та творити разом цю одність, яка, на жаль, бракує на зустрічі з православними Патріархами та Папою, як це сталось, приміром, 29 червня ц.р. в Римі, коли патріарх Вартоломей І разом з Папою молились, щоб всі були одно.

Завдяки таким двом великим мужам, що кермували нами у минулому столітті, святої пам'яті слугою Божим Андреєм Шептицьким та Ісповідником св. Віри Патріярхом Йосифом Сліпим, ми сьогодні вповні готові до патріаршого самоуправління. Ми сьогодні, як ніколи у нашій церковній історії, є одною Церквою, у нас є це, що учив нас Патріарх Йосиф Сліпий, це розуміння "єдиномислія". В нас зараз церковна структура та адміністраційна побудова, що вповні відповідає вимогам патріаршого управління. Я не перебільшую, коли відважусь сказати, що простудіювавши структури великої більшості сучасних патріархатів, так католицьких, як православних, що вони тішились би мати хоча б частинно таку адміністрацію.

Тому не треба дивуватись, що Ватикан свідомий того, маючи продовж останніх десятиліть такий великий досвід на екуменічній арені та вивчаючи кожну Церкву зосібна, що тут не можна дальше ховатись за якимись фразами, територіями і т.д., що безпідставні та нелогічні у наші дні.

Саме 3 червня 2004 р. Сам Римський Папа Іван Павло ІІ ясно заявляє Постійному Синоді з її Главою та Батьком УГКЦ Патріархом Любомиром кардиналом Гузаром, в українській мові, що "я поділяю Ваше прагнення, яке закорінене також у канонічних і соборових приписах, щоб мати повний юридично-церковний устрій".

Папа вповні свідомий, що до його слів вслухуються ті, що б'ють у сполох та активізують зі Заґорська усі свої немічні сили від старих бабушок аж до патріархів, що в минулому самі, як самозванці, творили патріархати. Московська патріархія -- це твір насильства над Царгородом та тою Матір'ю християнського Сходу.

Українська Греко-Католицька Церква під проводом наслідника Патріарха Йосифа Сліпого подала руку прощення у 1990 роках так у напрямі Варшави, як і Москви. Ми свідомі, що Російське імперіальне мислення дуже глибоко закорінене в душі Російської церкви, та, що, можливо, російські імперія та церква мають саме тому велику проблему думати по демократичному у відношенні до других народів. Але нам байдуже, що вони роблять, нам важне, щоб у справах нашої Церкви питались нас, з нами ділили погляди, творили плани з нами, а не з чужими...

Тому поїздка нашого Постійного Святішого Синоду УГКЦ до Папи з проханням вияснення ситуації була виявом зрілості наших владик, що, напевно, в цей день спонукало усіх наших святих, мучеників та ісповідників св. Церкви співати благодарственний гимн на небесах, що врешті-решт, є не лише свідомі одиниці, а є у цьому всьому здоровий духовий провід Синоду УГКЦ.

Наша Церква нікому в Україні чи в світі не обмежує прав існування та розквіту; вона клопотиться своїми проблемами. Як тоді розуміти зухвалість тих, що поборюють наші основні права існування. Ми є Церква свойого власного права, Київської традиції, ми Церква тих владик Київської Церкви, що у 1596 р. творили бльокаду проти духового насильства з півночі. Тодішні митрополит та владики усвідомлювали собі, що сталось пару років скоріше у Москві, як ув'язнено Царгородського Патріарха та його оточення, як брутально знівечено повагу до глави православ'я та самозванно проголошено патріархію. Тодішній провід Києва знав, що коли Царгородський патріарх став безсилим, він не зможе обороти прав Київської церкви. Тому відбулась Берестейська унія у 1596 р. не, як твердили купні історики Російської імперії та фахові копіювачі Заходу, щоб пишно засісти на кріслах польського сейму, як упривільйовані владики, але щоб видертись з анархії та деспотії, що потім сталось у 1683 році з Київською Православною Церквою. Віками ми, члени УГ
КЦ, платили зневагою до нас, нас шматували, нас нищили, нас ділили всі і всюди, нами послуговувались як рабами та нікчемним створінням, однак сьогодні цих зневаг ми більше не сприймаємо...

Тому таке близьке наставлення Папи Івана Павла ІІ до нашої дійсності, будучи людиною розумною, багатою на досвід та знання історії та близькою до розуміння кривд, спричинених нам віками на всіх боках кордонів, хочеться саме Папі в душі направити цю несправедливість навіть у наші дні тих всіх, що кидають великі лозунґи на екуменічних екранах, а в дійсності хочуть зберегти статус-кво...

Нехай усі ці, що в ім'я братнього вселенського спокою, екуменічних переговорів та Бог зна що торпедують наші права, будуть впевнені в одному, що причиною браку комунікації, боюсь сказати браку поєднання Церков, не буде Українська Греко-Католицька Церква, а будуть їхні людські інтереси, які вони самі заступають.

Тому право на Патріарший устрій нашої Церкви є вже дійсністю, а бракує тільки формального підтвердження. А воно прийде скоріше чи пізніше. Патріархати Сходу, як колись на початках, так у пізніших та нам близьких віках мають свою цікаву історію. Вона цікава тим, що майже кожна з них проходила свою болючу історію невизнання або заперечення.

Продовжує Римський Папа своє слово повільно та змістовно добірною українською мовою, що "поділяю це у молитві, як і в терпінні, очікуючи дня, визначеного Господом, в якому я, як Наступник святого Апостола Петра, зможу підтвердити дозрілий плід Вашого церковного розвитку. Тим часом, як Ви добре знаєте, Ваше прохання серйозно вивчається, також у світлі оцінок інших християнських Церков".

Римський Папа висловив бажання, щоб він був тим Наступником св. Апостола Петра, що підтвердить нашу зрілість церковного розвитку. Треба побажати Папі дальшої витривалості, хоча тяжко слабує, щоб Він і ми стали живими свідками його щирого бажання, а нашого права церковного розвитку на добро нашої та Вселенської Христової Церкви. Ми знаємо, що у Папи поважний вік, тому віримо, що довго не прийдеться чекати на позитивну відповідь.